Осінь — це пора загострення сезонних захворювань, саме в цей період зростає кількість хворих на різні респіраторні інфекції. Не варто забувати, що крім коронавірусу небезпеку становлять ГРВІ та грип, який теж може мутувати. Якою буде ситуація із захворюваністю в найближчі тижні, як змусити хворих людей сидіти вдома, та за яку велику помилку Україна нині платить - в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів керівник Державної санітарної епідеміологічної служби України у 2014–2016 роках СТАНІСЛАВ ПРОТАС.
— Про те, що в жовтні треба очікувати зростання захворюваності на коронавірус, говорили давно. З чим це пов’язано: сезонність чи літня безпечність?
— Насправді ми знаємо, що щороку в осінньо-зимовий період, а також навесні ми завжди маємо серйозне зростання респіраторних захворювань, до яких належить і коронавірус. Тут немає нічого дивного, тому що тут нашаровуються інші групи респіраторних інфекцій. Їх щонайменше два десятки різного виду. Я спілкувався зі своїми колегами, вони кажуть: "Ми цікаву ситуацію зараз бачимо, що зі 100% тих, кого направляють тестувати на коронавірус, ми лабораторно підтверджуємо інший РС-вірус і тільки 20% коронавірусу".
Ми можемо говорити про те, що агресивність коронавірусу суттєво падає, інші інфекції теж борються за життя, за місце під сонцем, за людину як біоорганізм. Вони теж зараз проявляють свої захисні механізми, відповідні мутації. Той самий грип. Ми можемо прогнозувати появу в цьому епідемічному сезоні нових мутованих штамів грипу з так званим пандемічним потенціалом. Такий був у 2009 році. Це не потрібно виключати, це повинно спонукати людей посилювати свою культуру безпеки, культуру безпечної поведінки й пам’ятати про те, що ми не можемо себе захистити від інфекцій, але ми можемо захистити оточуючих. Ключовий принцип — "захворів — сиди вдома", зараз як ніколи актуальний.
— Відійдемо від ковіду. Як зробити так, щоби під час піку сезонних захворювань людина не ходила й не кашляла в метро, а розуміла: навіть якщо в тебе не ковід, сиди вдома?
— Це та проблема, яка не вирішена на другий рік пандемії. Пригадаємо перший карантин, коли почали вводити різні обмеження. Ще тоді фахівці казали, що карантин не лікує, не захищає, не профілактує, — він зменшує темпи приросту інфекції, тому що ізолювати на все життя людей неможливо.
Влада погодилась і сказала: "Це дійсно так, нам треба виграти час, тому ми вводимо карантин, щоби підготувати медичну систему до реагування на такі події". Другий рік уже минає, ми підготували медичну систему?
— Але ж проскочили навесні.
— Проскочили, так.
— Український феномен.
— Унікальність України: не треба нічого робити, проблема сама розсмокчеться. З року в рік це повторюється, а висновки ніхто не робить. Карантин — це не про ізоляцію здорових людей, а про ізоляцію хворих людей, джерела інфекції, щоби вони не розповсюджували її серед здорових людей. Здорові люди можуть працювати, робити внесок в економіку, заробляти гроші, за які потім держава має змогу лікувати тих хворих людей.
— Якась Спарта, коли здорові працюють, а хворі сидять вдома. Слабких просто зі скелі скидають.
— Воно виходить навпаки. Система відслідковування контактних осіб за два роки так і не запрацювала. Чому? Бо для цієї роботи потрібні, насамперед, фахівці. Потрібен людський ресурс. Це визнали і європейські країни, які порозвалювали свої системи протиепідемічного нагляду ще раніше, але там інша історія.
Ми другий рік поспіль завалюємо державне замовлення на підготовку лікарів профілактики: епідеміологів, гігієністів, вірусологів, лаборантів. Ми визнаємо проблему, але висновки не робимо. І не робимо ніяких дій для того, щоби на майбутнє для наших дітей залишити міцну країну. Тобто ми пережили і все. Минулося, а більше за наш час такого може й не трапитися.
Таке недбале ставлення до країни найбільше вражає. Я розумію, що сьогодні ми не вирішимо проблему ліквідації санепідслужби, де працювала армія. 60 тисяч працівників було, а зараз менше десяти в лабораторіях залишилися. Ми в шість разів зменшили потенціал реагування. В Китаї працював один епідеміолог на півтори тисячі населення. У нас раніше було 1 на 15 тисяч, а зараз — 1 на 150 тисяч. Звісно, що наша країна сплачує в сто разів більшу ціну — ціну людських життів за цю недбалість і недалекоглядність.
